Полтавський агрокооперативний політехнікум 1925-1929 рр.

З 1 квітня 1925 року керуючим технікумом призначено Чугай В.П. Через деякий час призначили Білецького Ф.Г. заступником завідуючого навчальною частиною; Козловського Б.Д. – завідуючим господарською частиною. В 1925 році заходами завідуючого Губземуправління Мішури С.Л. навчальному закладу передали в користування нове господарство – колишній маєток Козельщинського монастиря.

Основна робота керівництва технікуму була направлена на налагодження мікроклімату в колективі, поліпшення фінансово-економічного стану навчального закладу та відновлення зв’язків з виробничими установами, особливо кооперацією, для практичної підготовки студентів. В цей період постановою Губвиконкому остаточно закріплені за технікумом садово-городню ферму, Козельщинське господарство, Лутовинівський сад, який знаходився в оренді та сад біля садиби навчального закладу, власником якого тривалий час був Комунгоспвідділ. У цей період за допомогою голови ОПК Луценка С.К. у власність технікуму передається цінна бібліотека Губземвідділу (раніше вона належала Полтавському науковому садовому товариству) в кількості 20 тис. книжок та розроблено детальний план організації секції дослідної справи при агрономічному відділі. На цьому закінчується третій період в історії політехнікуму.

В 1925 році постановою колегії НКО при агрономічному відділі відкрили першу секцію дослідної справи, яка дала можливість проводити, крім навчання, ще й науково-дослідну роботу. Відбулася реорганізація навчального плану кооперативного відділу шляхом збільшення агротехнічного циклу дисциплін для його наближення до реального сільськогосподарського виробництва. З’явилась можливість відкрити цілий ряд нових кабінетів і лабораторій, які заплановані навчальними планами.

В 1925-1926 навчальному році функціонували такі кабінети: ботаніки з окремою ботанічною ділянкою, рослинництва, зоотехнії, фітопатології, фінансово-бухгалтерський, колективізації. В достатньо забезпеченому стані знаходилась лабораторія агрохімії та дослідне поле. Основна частина науково-дослідних лабораторій розміщувалась в садово-городньому господарстві поблизу Полтавської дослідної станції. Існувала і добре обладнана бібліотека з читальним залом.

Читальний зал при бібліотеці технікуму

Проведена велика робота по методичному забезпеченню технікуму та підвищення кваліфікації викладачів. На базі технікуму відбулися обласні з’їзди по сільськогосподарській освіті та кооперації. Постійно проводилися курси для перепідготовки викладачів професійних шкіл.

В 1926-1927 навчальному році постановою колегії НКО та Раднаркому УССР відкрито два нових відділи: зоотехнічний та інтенсивних культур. Це дало можливість перетворити технікум в політехнічну школу, яка досить в повній мірі віддзеркалювала своєю структурою економіку краю. За директивою голови окружного виконавчого комітету Фіялковського З.С. в грудні 1926 року технікуму був переданий новий, нині головний навчальний корпус політехнікуму (колишня парах віяльна школа). Збільшилась і житлова площа під інтернат та помешкання викладачів. Це дало можливість усунути надзвичайно гостру житлову проблему та запросити нових викладачів, в тому числі 4 професорів. Завідуючим навчальною частиною призначили Іванова В.І.

Контингент студентів технікуму складав 337 осіб, з них: агрономічний відділ – 136, кооперативний – 127, зоотехнічний – 34 і на відділ інтенсивних культур – 40. В Козельщинському господарстві збудований вальцевий млин, розширено і встатковано виноробний цех шляхом закупівлі за кордоном гідравлічного пресу. Придбаний трактор «Інтернаціонал». Збудовано вегетаційний будинок для селекції дослідної справи, обладнано музей сільськогосподарського машинознавства, устатковано ряд кабінетів та розширено лабораторії.

Бібліотека збільшена до 40 тис. книжок. Закладене колекційне поле та дослідний город. За результатами науково-дослідної роботи опубліковані два звіти. В кінці грудня 1926 року технікуму передали в користування Горбанівське господарство, що поблизу Полтави.

В подальшій роботі постало питання щодо утворення нових відділів. Особливо гострим було – підготовка спеціалістів у галузі тваринництва. Мережа вищих навчальних закладів розвивалася зі значною недооцінкою потреб фахівців для розвитку скотарства. Питання реорганізації та інтенсифікації рослинництва потребували докорінної перебудови сільського господарства для забезпечення гармонійного співвідношення між рільництвом та тваринництвом, підвищенням його продуктивності.

Історія розвитку сільського господарства вказує на те, що Полтавщина здавна була районом екстенсивного скотарства. На той час в нашому регіоні існували 2 беконні фабрики (Полтава, Кременчук). Для подальшого розвитку скотарства та переведення його на інтенсивний розвиток необхідні були нові форми ведення господарства, які, в значній мірі, залежали:

  • наявного ринку м’яса;
  • фуражно-харчового балансу;
  • ступеню технічного оволодіння господарюючим населенням технікою та організаційними прийомами інтенсивного скотарства.

Книгосховище при бібліотеці політехнікуму

Перша проблема розв’язалась успішно шляхом облаштування беконних фабрик, м’ясохолодобійні, мережі кооперативних маслозаводів тощо. Друга проблема вирішена реорганізацією рільничого господарства та застосуванням агротехніки інтенсивних культур. Для вирішення третього питання виникла необхідність створення зоотехнічного відділення в технікумі. У зв’язку з цим зоотехнічний відділ мав основне завдання – підготувати та забезпечити фахівцями для кваліфікованого обслуговування кооперативних сироварних заводів, кооперативних племінних товариств, інтенсивних галузях скотарства в господарствах регіону. З цією метою розроблений та запроваджений експериментальний навчальний план з відповідним циклом кооперативних дисциплін, що включали теорію і практику фахової скотарської кооперації.

Розвиток сільського господарства лівобережної частини України потребував відкриття відділу інтенсивних культур, тому що майбутнє плодоводство, городництво, тютюнництво, хмільництво та інші галузі рослинництва в основному залежали від організаційно-технічного оволодіння ними широкими колами господарчого населення, переважаюча кількість якого проживала в сільській місцевості. Крім того, ринок сільськогосподарської продукції на той час визначився і мав тенденцію невпинного росту до індустріалізації країни.

Оскільки одним із головних інтенсивних засобів розвитку у ті роки було їх кооперування, то відділ інтенсивних культур, маючи в собі цикл кооперативних дисциплін, давав можливість добре орієнтуватися майбутнім фахівцям в питаннях спеціальної садової, тютюнової, бурякової кооперації, заготівлі та збуту продукції тощо. Враховуючи те, що Полтавщина являла собою старий регіон селянського городнього насінництва, на останньому курсі відділу інтенсивних культур передбачалась селекція секція насінництва для підготовки більш освічених фахівців в цій важливій галузі місцевого господарства.

Отже, рільничий, зоотехнічний відділи та відділ інтенсивних культур проводили підготовку фахівців для різних галузей сільського господарства зі спеціалізацією по технічному обслуговуванню кооперативних форм господарств. Це були вузькоспеціалізовані фахівці-техніки, орієнтовані в питаннях кооперації. Для більш активної роботи в галузі кооперування сільського господарства створений відділ кооперації та колективізації.

Кооперативний відділ ставив своїм завданням готувати висококваліфікованих фахівців для сільськогосподарської кооперації та колективізації. Цільова програма кооперативного відділу – підготовку фахівців на агрономічно-екологічний базі для обслуговування фахових галузей сільськогосподарської середньопериферійної кооперації та колективізації, яка інтенсивно розвивалася, особливо на прикладі колективних господарств. На той час в Україні нараховувалось близько 5.580 колективних господарств. Спостерігалось інтенсивне їх зростання, що потребувало великої кількості фахівців виробничої діяльності. Крім того, тоді ж утворювалися машинно-тракторні товариства, земельні громади, а це, в свою чергу, ще більше загострювало потребу в кваліфікованих спеціалістах-інструкторах.

У ті роки створений Київський кооперативний інститут, що ставив своїм завданням готувати на конкретній економічний базі (в технікумі – на агрономічно-економічній базі) висококваліфікованих спеціалістів-організаторів для обслуговування великих кооперативно-господарських об’єднань.

Отже, фахова сільськогосподарська кооперація та колективізація в технічному та організаційному відношенні щодо підготовки кадрів цілком задовольнялася Полтавським сільськогосподарським політехнікумом, який, на той час, складався з 4 відділів: агрономічного, зоотехнічного, кооперативного та інтенсивних культур. В навчальному закладі готували фахівців-техніків вузьких галузей народного господарства – зоотехніків, рільників, дослідників, фахівців з інтенсивних культур. Кооперативний відділ вів підготовку організаторів, які мали обслуговувати колективні господарства та фахові галузі сільськогосподарської кооперації. Наявність в технікумі чотирьох відділів давала можливість в повній мірі обслуговувати фахову сільськогосподарську кооперацію та колективізацію, як в технічному, так і в організаційному відношенні.

Матеріально-технічне забезпечення відділень було достатнім. Цьому сприяли умови історичного розвитку навчального закладу. цілий ряд лабораторій (хімічна лабораторія, фізичний кабінет, ботанічний кабінет, бібліотека, кабінет машинознавства, ґрунтознавства, сільськогосподарської економіки та статистики). Досить повно використовувалися всіма відділеннями, які існували в технікумі. Крім того, організовувались спеціальні кабінети (лабораторії): скотарства, сільськогосподарської метеорології, часткового рослинництва, зоології та ентомології, фітопатології, городництва та плодівництва, селекції.

Не дивлячись на активну роботу викладачів та керівництва технікуму, не всі навчально-методичні вимоги щодо їх обладнання задовольнялися в повній мірі з усіх дисциплін. В найбільш важкому становищі знаходились нещодавно відкриті відділення – зоотехнічне та інтенсивних культур. Історичним попередником відділу інтенсивних культур була садово-городня школа, яка за свою 30-літню історію створила високої цінності колекційний палеологічний матеріал, деякі кабінети та садово-городнє господарство, які стали основою подальшого розвитку відділу.

У більш важкому положенні знаходився зоотехнічний факультет, який не мав для себе ніякого попередника і створювався наново. Потрібно також врахувати той факт, у технікумі було відсутнє фінансування на обладнання матеріально-технічної бази, навчально-допоміжних установ та лабораторій. Організація зоотехнічної школи – найбільш громіздкий та дорогоцінний вид сільськогосподарської освіти, отже, легко уявити наскільки важке положення склалося, якщо він існував протягом двох років без будь-яких спеціальних асигнувань.

Враховуючи потреби навчального плану, на двох перших курсах зоотехнічного відділу облаштували навчально-допоміжні установи:

  • лабораторія фізіологічної хімії;
  • лабораторія гістології;
  • лабораторія мікробіології та епізоотології;
  • лабораторія зоогігієни;
  • лабораторія ветеринарії;
  • лабораторія молочарства;
  • лабораторія загального скотарства;
  • лабораторія часткового скотарства;
  • лабораторія продуктів скотарства.

Лабораторія рослинництва

У відділі інтенсивних культур назріла гостра потреба в організації:

  • лабораторії по переробці садовини та городництва;
  • кабінету насінництва;
  • кабінету декоративного садівництва;
  • кабінету садово-городнього машинознавства.

Обладнання цих кабінетів було справою наступних років.

Відділ сільськогосподарської кооперації та колективізації забезпечувався достатньо навчально-допоміжними матеріалами та обладнанням. Основними кабінетами були: колективізації, фахової сільськогосподарської кооперації та сільськогосподарського товарознавства з технологією. В кабінеті колективізації підібралась література з історії та теорії колективізації, сільськогосподарської статистики, землеустрою та організації господарства. В 1926 році кабінетом здійснювалася значна дослідна робота, силами студентів проведене дослідження 18 адміністративних районів України щодо перспектив розвитку колективного руху. Наслідки цього дослідження розроблені і представлені в наукових працях політехнікуму.

Заняття в кабінеті сільськогосподарської бухгалтерії

         Кабінетом фахової сільськогосподарської кооперації був розроблений план науково-дослідної роботи для дослідження низових та середніх  кооперативів  за  аналізом  фінансово-екологічного  стану  фахової сільськогосподарської кооперації. Кабінет товарознавства та лабораторія сільськогосподарської техніки знаходились в стані початкової організації (на них покладалась ключова роль у підготовці фахівців). Потребували розробки навчальної та науково-дослідної роботи кабінети товарознавства та лабораторія сільськогосподарської технології. Для вирішення цих завдань виділили близько 45 тис. крб.  В цей час технікум отримав важливе доручення щодо організації на відділі інтенсивних культур насіннєво-селекційної секції для обслуговування потреб насіннєвої кооперації.

         Навчально-дослідні установи інших відділень проводили не тільки навчальну роботу, але і науково-дослідні та інші пошукові дослідження. Дослідне поле мало земельну площу до 8 десятин. Створені раніше кабінет дослідної справи та агрохімічна лабораторія з вегетаційним будинком представляли собою комплекс установ, які проводили велику роботу. Виступи на наукових конференціях та відповідні звіти про діяльність цього сектору технікуму говорять про глибину програми та витриманість методики.

Програми польових дослідів погоджувались з програмами Полтавської дослідної станції (директор станції – професор В.І.Созінов). Основні дослідження в технікумі проводились під керівництвом завідуючого агрохімічним відділом Полтавської дослідної станції Пейхвасером М.Д., спостереження за бур’яновою рослинністю проводив фахівець дослідної справи станції  Лещенко П.І.

Лабораторія агрохімії

Студенти, що спеціалізувалися на дослідній справі, дякуючи такому оточенню, приймали активну участь в науково-дослідній роботі, отримували кваліфіковану підготовку і після закінчення технікуму великим попитом на дослідній станції, зарекомендувавши себе з найкращої сторони.

Кабінет ботаніки проводив оригінальні досліди по фітосоціології культурних рослин та бур’янів. Дослідження над фітоценозом бурянової рослинності та густотою травостою люцерни були надруковані в наукових працях технікуму. Вони дають повне уявлення про наукові роботи цього періоду. В розпорядженні кабінету ботаніки була створена спеціальна фітосоціологічна длянка, а також знаходились інші польові дослідні ділянки.

Особливо велику науково-дослідну роботу проводив порівняно молодий кабінет селекції. Крім камеральних робіт при кабінеті  проводиться клопітка робота із сортовипробування та селекції олійних та бобових культур (соя, арахіс, горох, квасоля та інші). Особливо велика робота проводилася з вивчення сої, колекційний розсадник якої включав 47 сортозразків, які надійшли з усієї країни, а також із-за кордону. Роботами по акліматизації та вивченню сої зацікавився Олійжирсиндикат, який навіть забезпечив невелику матеріальну допомогу для подальшої роботи з олійними культурами. Були закладені виробничі посіви перспективних сортів сої, зроблені угоди більш як з 150 селянами, які відвідали виставку. Слід відмітити, що відібрані сорти сої стають об’єктом хімікотехнологічного вивчення в хімічній лабораторії технікуму на кількість жиру, білку та технічного виходу олії.

        Особливо велика робота проводилася П.П. Бардаковим:”…Цілком виняткового значення я надаю селекції соєвих бобів. Селекцію сої я маю на увазі проводити двома головними напрямками: харчовим і олійним, поділивши останній на дві частини – селекцію на здобуття висохлих олій (для фарбової промисловості) і селекцію на високий відсоток та смакову вартість соєвої олії. Одночасно проводитиметься добирання на високу врожайність та скоростиглість. При технікумі влаштовується спеціальна лабораторія для проведення хімічних аналізів соєвих бобів…” (Записки Полтавського сільськогосподарського політехнікуму, 1927, с. 322).

Поруч з соєю детально вивчався горох, квасоля та кормові буряки. На селекційних ділянках висівали більше 120 номерів гороху, які вивчали у фенологічному та морфолого-систематичному відношенні, при цьому основна увага зверталася на селекцію форм гороху, стійких до пошкодження брухусом. Особливо детально вивчали виткі форми квасолі. На селекційній ділянці досліджували 263 номери цієї культури, зібраної з різних центрів її вирощування. Багато форм були схрещені між собою, при чому загальна кількість гібридних форм перевищувала 600 номерів.

Робота з аналізу сої в хімічній лабораторії

Політехнікум приймав участь в роботах Полтавської дослідної станції по селекції буряків на підвищення цукристості та врожаю сухих речовин. Було проведено більше тисячі різноманітних схрещував, одержана величезна кількість гібридного матеріалу для наступного вивчення. Відібрані самопильні форми цукрових буряків в подальших дослідженнях являлись чистими лініями. З огляду на велике значення кормових буряків для скотарства, робота по селекції кормових та напівцукрових буряків набуває великої ваги.

За результатами наукових досліджень кабінету селекції з’явилося наукове видання завідувача цього кабінету П.П. Бардакова «До питання про вплив зовнішніх умов на індивідуальну мінливість у рослин». Зв’язок між Полтавською дослідною станцією та Полтавським сільськогосподарським політехнікумом, про який згадувалось вище, мав підстави оформитись в організацію при політехнікумі дослідної станції з відділами:

  • зернових бобових та олійних культур;
  • кормових буряків;
  • кормових трав;
  • городніх рослин.

Успішна сумісна робота цих наукових і освітніх закладів стала предметом розмови на 2-ій Всеукраїнській конференції з сільськогосподарської освіти.

Кабінетом економіки сільського господарства розроблена докладна програма дослідної роботи, яка передбачала проведення спеціальних економічних експедицій та установку рахівничих записів, дослідження організаційних форм великих сільськогосподарських підприємств, економічне профілювання околиць Полтави, вивчення виробничих типів селянських господарств і географічне розміщення культур. Окремим питання цієї програми було вивчення методів агрокультурного обслуговування масового селянського господарства та ефективності окремих засобів цього обслуговування. Заслуговує на увагу наукова праця керівника цього кабінету в. о. професора В.І. Іванова про вивчення американського досвіду та методів агрокультурної роботи.

Агрокультурна діяльність політехнікуму проводилась досить енергійно, була організована сітка зимових шкіл, як стаціонарного типу, так і епізодичних курсів і курсів-лекцій при них. Для цього використовували свою продукцію – насіння, посадково-садивний матеріал, племінний молодняк сільськогосподарських тварин, організацію зерноочистки, протруювання насіння та машинопостачання – всіма можливими заходами реалізували для селян можливість поліпшення сільського господарства. Питання реорганізації селянського господарства обговорювалося на селянських агро конференціях та шляхом організації консалтингової роботи. У 1927 році агрокультурна діяльність мала завершення та визнання у формі організації при політехнікумі стаціонарного сільськогосподарського музею, куди й були зібрані всі сільськогосподарські експонати ювілейної виставки, присвяченої 10-й річниці Жовтня.

Політехнікум має чотири господарства, а саме:

  • Полтавська садово-огородня ферма…………… 64 д.  (69,92  га);
  • Чутівське господарство………………………….362 д. (395,49 га);
  • Козельщанське господарство…………………..300 д. (327,75 га);
  • Горбанівське господарство……………………..128 д. (139,84 га)

      Разом……………………………………………..854 д. (933  га).

З загальної земельної площі 854 д. (933  га) для сільськогосподарського виробництва використовували 730 д. (797,53 га), інша земельна площа знаходилась під забудовою, лісовими насадженнями, водною поверхнею тощо. Одержанням Горбанівського господарства закінчується період формування земельного фонду політехнікуму. Безумовно, дуже незручно, що ці господарства розміщувались на відстані 50-80  га, але такі були обєктивні умови розвитку господарств навчального закладу.

Зазначені господарства являлися складовою частиною політехнікуму, основною базою для агрокультурної роботи серед оточуючого населення, являлись значною матеральною базою для розвитку навчальної та наукової роботи. Згідно з організаційним планом технікуму господарства здійснювали матеріальне забезпечення окремих відділів та профшкіл:

  • Полтавська садово-городня ферма обслуговувала відділ інтенсивних культур та садово-огородню профшколу;
  • Горбанівське господарство – відділ інтенсивних культур та зоовідділ;
  • Чутівське господарство – додаткого зоотехнічний відділ;
  • Козельщанське господарство–агрономічний відділ та агропрофшколу.

Кооперативний відділ обслуговували всі господарства  в цілому. Такий розподіл завдань окремим господарствам був не випадковим, а достатньо обґрунтованим і повністю відповідав структурі цих господарств. Сама ж структура господарств мала певне економічне обґрунтування. Господарства мали статус навчально-допоміжних, а не комерційних, тому могли вносити корективи в свої організаційні плани згідно з планами навчальної частини.

Теплиця та парники Полтавської садово-городньої ферми

З наведених вище даних щодо історії політехнікуму видно, що перейшовши за короткий час свого існування чимало етапів розвитку, Полтавський сільськогосподарський політехнікум, безумовно, розширювався, зміцнюючи свою матеріальну базу, перетворився в потужну регіональну  вищу  сільськогосподарську  школу  з  структурою  та  цільовою установкою, які виникли з нагальних потреб  полтавського краю з розвинутим та диференційованим сільськогосподарським виробництвом.

Зазначене твердження набуло визнання у відповідній постанові інспекторської наради при Накомосі. Цілком закономірним та відповідаючим тодішній структурі та стану вищої школи було прагнення  працівників політехнікуму щодо перейменування його в інститут, про що й було зазначено в особистій думці директора.

Виноробня Полтавської садово-городньої ферми

  

Зразкова пасіка садово-городньої ферми