В 1957 році було проведено обєднання Полтавського сільськогосподарського технікуму шляхом включення в його склад Полтавського землевпорядного технікуму. Новий навчальний заклад отримав назву Полтавський сільськогосподарський технікум плодоовочівництва з відділеннями: плодоовочівництва, землевпорядкування та бухгалтерського обліку. Бухгалтерське відділення проіснувало до кінця 1958 року і було переведено до м. Лубни.
Полтавський землевпорядний технікум (1909-1957 рр.). Історичні літописи свідчать, що ще до прийняття християнства, понад 1000 років тому, у великих містах Київської Русі існувала писемність, вивчали грамоту й міряли землю. Первими землевпорядниками були межувальники, які встановлювали, повертали та закріплювали кордони землекористування на місцевості та видавали правові документи на землю. Межувальники мали свою інструкцію, яка відділяла юридичну грань оформлення землі від технічної, та надавали їм необмежені земельні права. Навіть у ті часи роботу по землеустрою виконували лише спеціалісти-землевпорядники, які повинні були знати межові знаки, вміти міряти землю, володіти технікою складання карт і планів. Землевпорядники Були шанованими та відомими людьми, адже в їхніх руках перебувало головне: «земля — єдине багатство». Професія землевпорядника по праву вважається однією з найбільш необхідних у суспільстві. Суть її відображена у самій назві, яка складається зі сполучення слів: «впорядкування» на «землі». Тобто діяльність фахівця землевпорядника спрямована на виконання заходів з облаштування, впорядкування, організації землі з метою подальшого ефективного її використання та охорони.
В 1909 році Міністерство юстиції царської Росії відкрило 5 землевпорядних училищ, в тому числі, одне в м. Полтаві. Полтавське землевпорядне училище мало термін навчання 4 роки і готувало землемірів-таксаторів середньої кваліфікації. Для організації і керівництва училищем Міністерством був призначений директор, межовий інженер В’яхирев Михайло Володимирович, який і розгорнув роботу Полтавського землевпорядного училища. В 1909 році було проведено набір до першого курсу в кількості 30 осіб.
Заняття розпочалося 1 вересня 1909 року. Оскільки училище навчального корпусу не мало, заняття проходили в орендованому приміщенні, що на розі вулиць Паризької Комуни і Комсомольської. Гуртожитку училище не мало. Учні, що добре навчались, одержували стипендію в розмірі 15 крб. на місяць. На другий навчальний рік одержано навчальне приміщення по вулиці Ново-Петрівській, № 3 (тепер вулиця ім. Гагаріна). В цьому приміщенні землемірне училище було і в майбутньому. З другого року навчання вводились спеціальні предмети і виробнича практика.
Перший випуск училище зробило 5 серпня 1913 року. Його закінчило 29 чоловік із званням землеміра-таксатора. З наступного року училище випускало одну групу в кількості 30 чоловік щорічно. Загальний контингент учнів в училищі був весь час постійним – 4 класи по 30 осіб в кожному. Навчальні плани і підручники майже не змінювались.
По закінченню землемірного училища, можна було вступити до межевого інституту цієї ж спеціальності, але для цього необхідно було мати в атестаті середній бал 4,25 і здати конкурсні вступні екзамени. Тому, абсолютна більшість випускників ішли працювати за спеціальностю в землевпорядні комісії на посаду землевпорядника. Багато випускників землевпорядного училища, закінчивши ВУЗи, стали відомими вченими, інженерами і т.д. Серед випускників училища 1915 року – український письменник Лауреат Премії імені Т.Г.Шевченка – Петро Панч.
Полтавське чотирикласне землемірне училища проіснувало з 1909 по 1920 рік. В 1920 році на базі землемірного училища було створено землевпорядний технікум, який готував інженерів-землевпорядників. Керуючим технікуму був М.В.В’яхирев. Спочатку технікум мав два відділи: землевпорядний і геодезичний. Геодезичний відділ було закрито в 1924 році. М.В.В’яхирев був керуючим технікуму до 1924 року. В 1925 році він вибув у м. Харків і працював там в геодезичному інституті. З 1924 року керуючий технікуму став професор Красовський Іван Григорович.
В 1921 році було відкрито при технікумі двохрічну школу на базі технікуму, яка готувала спеціалістів середньої кваліфікації із званням техніка-землевпорядника. Ця школа існувала до1930 року. В період з 1920 по 1930 рік технікум завжди відчував малий приплив абітурієнтів. Так, на 26 серпня 1924 року в технікумі було 82 учні. Причиною цього була відсутність стипендії в технікумі в цей період.
До 1924 року в технікумі викладачі здійснювали викладання лекційно-заліковим методом. Починаючи з 1924–1925 навчального року було впроваджено новий лекційно-лабораторний метод з практичними вправами та обліком праці студентів в процесі роботи при розв’язанні практичних завдань контрольними роботами за окремий закінчений і практично пророблений розділ.
З початку свого існування, технікум розміщався в 2-х поверховому будинку загальною площею 623 квадратних метри. В 1924 році технікум одержав суміжний 3-х поверховий будинок площею 843 квадратних метри. В 1925 році було одержано навчальне господарство площею 47 десятин землі з будинком на 6 кімнат, сараєм, коморою, в районі роз’їзду Свинківка в с. Чернишова Терентіївка. На цій базі студенти відбували літню навчальну практику. Силами студентів технікуму тут було закладено лісовий розсадник, а піщані землі засаджено сосною.
В 1926-27 навчальному році в розпорядженні навчального закладу було 6 кабінетів: геодезії, фізики, інженерний, меліоративний, ґрунтознавства та сільськогосподарської техніки. Бібліотека технікуму нараховувала 6.366 томів. В цьому році при технікумі вже був гуртожиток на 100 студентів, а також 25% студентів одержали стипендії. Педагогічний персонал технікуму в цьому навчальному році складався з 11 осіб, зокрема, професорів 2 групи – 2 чоловіка, викладачів 1 групи – 4, викладачів 16 розряду -3, викладачів 15 розряду -2.
Значну роль у постановці навчально-виховної роботи в технікумі відіграв професор Петровський І.Г. З його ініціативи і під його редакцією технікум, прочинаючи з 1927 року почав видавати «Записки Полтавського землевпорядного технікуму». Ці записки являли собою друкований збірник – книгу на 200 сторінок. В 1927 році було видану 1 та ІІ книги. В першій книзі дається опис історії виникнення землемірного училища і діяльність технікуму в період з 1920 року по 1927 рік. В книзі другій – дано опис проведення технікумом землевпорядних робіт в Сахновщанському районі на Харківщині.
Відповідно до програми реорганізації навчальних закладів, в 1929-1930 роках, технікум з правом підготовки інженерів-землевпорядників перестав функціонувати, а існуюча при технікумі профшкола була реорганізована в Полтавський технікум організації сільськогосподарських територій з 3-х річним строком навчання, що готував спеціалістів середньої кваліфікації із званням технік-землевпорядник. В 1935 року в технікумі було відкрито гідромеліоративне віділення за рахунок переводу з Києва меліоративного технікуму. Тепер технікум став називатись Полтавський технікум землевпорядкування і меліорації з 4-х річним терміном навчання. З осені 1938 року по вересень 1941 року в технікумі існувало третє відділення – рибоводства, яке готувало техніків-рибоводів.
З 15 вересня 1941 року по жовтень 1943 року, в зв’язку з тимчасовою окупацією м. Полтави, технікум не функціонував. В жовтні 1943 року технікум відновив свою діяльність з двома відділеннями: землевпорядним та меліорації і іригації. Німецько-фашистські загарбники спалили навчальний корпус технікуму і допоміжні приміщення, знищили всю навчальну базу. Збитки, заподіяні технікуму, обчислюються 1.81 млн. крб. В 1943 році до технікуму повернувся професор В’яхирев М.В. і працював викладачем до 1952 року.
В 1949 році було відбудовано навчальний корпус і технікум дістав можливість для нормальної роботи. Значно зросла його матеріальна база. Було обладнано 7 навчальних кабінетів, бібліотека нараховувала 11,9 тис. томів книг. З 1943 по 1957 рік директором технікуму був В.Є.Котович.
Розпорядженням Міністерства сільського господарства УРСР відділ меліорації був закритий в 1953 році, а через 4 роки Полтавський землевпорядний технікум приєднано до Полтавського сільсько-господарського технікуму плодоовочівництва. За час свого існування з 1909 по 1957 рік училище і технікум випустили 1719 спеціалістів.
Котович Володимир Євстафійович. Народився 15 серпня 1904 р. у селі Оконськ Ковельського уїзду Волинської губернії в сім`ї селянина-бідняка, за національністю – українець. Батько – Котович Євстафій Андрійович – до революції займався хліборобством, мав 1,5 га землі. У 1915 р. батько разом з сім’єю переїздить як біженець першої імперіалістичної війни в село Солониця Харківського району, Харківської області, де влаштувався працювати на пивоварному заводі Деркача, а в 1918 р. переїздить в село Наталине-Шаховка Красноградського району Харківської області, де працює підвальним робітником.
Навчався в Красноградському міському училищі до 1921 р., а 1921 р. вступив на навчання в Красноградську сільськогосподарську профшколу, яку закінчив у 1923 р., під час літніх канікул працював на пивоварному заводі. У 1924 р. вступив до комсомолу, де перебував до 1931 р., вибув по віку. Після закінчення сільськогосподарської профшколи один рік стажувався при школі, а з 1924 р. по вересень місяць 1925 р. працював завідуючим сільбудом та секретарем комсомольської ланки у Красноградському районі Харківської області. У 1925 р. за відрядженням Красноградського райкому комсомолу вступив на навчання у Полтавський землевпорядний технікум. Сільськогосподарський інститут закінчив у 1929 р. з отриманням кваліфікації інженера-землевпорядника. За час перебування в інституті працював секретарем комсомольської ланки.
Після закінчення інституту був взятий на роботу в Полтавський окремий земвідділ на посаду інженера-землевпорядника, начальника тріангуляційного відділу. У кінці 1930 р. Полтавський округ був ліквідований, у зв’язку з чим його перевели на роботу в Харківську землевпорядно-технічну контору при Облземвідділі, де пропрацював до кінця 1937 р. на посаді начальника топографічної партії.
У 1937 р., під час заснування Полтавської області, знову був переведений на роботу в Управління землеустрою Полтавського облземвідділу на посаду старшого інженера-геодезиста. У 1938 р. був призначений начальником землевпорядної групи, на цій посаді пропрацював до вересня 1941 р. У вересні 1941 р. за розпорядженням Наркомзему відряджений до Челябінського облземвідділу, куди й виїхав разом з сім’єю.
По прибутті до Челябінську був направлений на роботу старшого землевпорядника в Курганську область, де пропрацював один місяць, а потім призваний до рядів Червоної армії, і у грудні був у діючій армії рядовим бійцем, а у 1942 р. призначений командиром топовзводу. 15 лютого 1943 р. важко контужений у ліве плечове сплетіння і відправлений на лікування до госпіталів: Крестун, Володимир, Магнітогорськ. У червні 1943 р. його комісували та дали ІІІ групу інвалідності, і він повернувся до родини у Курганську область. Там продовжив працювати старшим землевпорядником району. На фронті прийнятий у травні 1942 р. кандидатом в члени ВКП (б). У грудні 1943 р. відряджений у розпорядження Полтавського облземвідділу, де, по приїзді, призначений старшим землевпорядником Котелевського району Полтавської області, а у лютому 1944 р. відкликаний та призначений директором Полтавського землевпорядного технікуму. У червні 1947 р. первинною партійною організацією при Полтавському облземвідділі прийнятий в члени ВКП (б).
В 1960 році директором технікуму призначений Коцюбинський Олександр Микитович.
Коцюбинський Олександр Микитович. Народився 28 травня 1917 р. в м. Умань, Черкаської області. У 1937 р. закінчив середню школу №1 у м. Умань і в цьому ж році вступив до Уманського сільськогосподарського інституту, в котрому навчався до березня 1941 р.
У березні 1941 р. направлений на виробничу практику в радгосп ім. Куйбишева, Херсонської області, де пропрацював до липня 1941 р. У зв’язку з наближенням фронту до м. Херсон, був евакуйований в м. Ворошиловград (м. Луганськ), де продовжив навчання у Ворошиловградському сільськогосподарському інституті.
У серпні 1941 р. був евакуйований на Північний Кавказ, в Кабардино-Балкарську АРСР, працював у колгоспі ім. Фрунзе, село Верхній Куркужин, Кубинського району. Під час окупації села був взятий у полон німцями, у складі групи військовополонених направлений на Україну. На Україні потрапив до сортувального табору, який розміщувався у глиняних кар’єрах глибиною до 10 м на околицях м. Умань. Пізніше цей табір отримав назву «Уманська яма» та був першим концентраційним табором, фото якого надруковані у радянській пресі і передруковані в американських та англійських газетах у 1941 р. На цих фото показані страшні умови утримання наших військових у німецькому полоні. Спочатку, до листопада 1941 р., до розгрому фашистів під Москвою, за викуп, німці відпускали з табору полонених (не військових громадян). Так був звільнений і Олександр Микитович.
Під час окупації, з серпня 1942 по березень 1944 р., працював різноробочим в учбовому господарстві Уманського сільськогосподарського інституту.
У березні 1944 р., після звільнення м. Умань, був призваний до лав Червоної Армії, де служив у складі 585 стрілкового полку 213 СНУ першим номером кулеметного розрахунку. У складі полку брав участь у Кишинівсько-Ясській операції, штурмі Зеєловських висот, де був поранений.
Після перемоги служив співробітником штабу полку до демобілізації у листопаді 1945 р. Демобілізований у званні старшого сержанта і направлений для закінчення навчання в Уманський сільськогосподарський інститут, який закінчив з відзнакою у липні 1946 р., отримавши спеціальність агроном-плодоовочівник.
З вересня 1946 р. по листопад 1947 р. працював управляючим учбовим господарством Уманського технікуму механізації сільського господарства.
З листопада 1947 р. по серпень 1954 р. працював викладачем Михайлівецького сільськогосподарського технікуму в с. Михайлівці, Мур-Куриловецького району, Вінницької області.
З вересня 1954 р. по травень 1957 р. працював викладачем Тальновського сільськогосподарського технікуму в м. Тальне, Черкаської області.
У 1957 р. призначений заступником директора по навчальній роботі Вознесенського сільськогосподарського технікуму виноградарства у м. Вознесенськ, Миколаївської області.
У липні 1960 р. призначений директором Полтавського сільськогосподарського технікуму, де пропрацював до виходу на пенсію.
Мав урядові нагороди: медалі: «За відвагу», за «Перемогу над Німеччиною» у Великій Вітчизняній війні, «Двадцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні», «Тридцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні», «50 років Збройних Сил СРСР», «За доблесну працю»; ордени: «Знак Пошани», «Великої Вітчизняної війни» ІІ ст. Помер 9 вересня 1991 р.
Весною 1961 року за розпорядженням Міністерства сільського господарства УРСР проведена передача земельних ділянок. Господарство «Яківці» було передано до складу Полтавського сільськогосподарського інституту, господарство «КЕЧ» – до Полтавського інституту свинарства, а господарство «Стехівка» було передано до Радпартшколи ще в 1956 році. Замість земельних ділянок, що вибули, технікум одержав від Полтавської дослідної станції господарство «Горбанівка». Після проведеної реорганізації навчально-дослідне господарство мало 432 га землі, в т.ч. орної – 284 га, під садом і ягідниками – 60 га. В 1963 році посаджено новий сад на площі 40 га.
Значні зміни також відбулися в структурі навчального процесу. В 1961 році землевпорядний відділ був переведений до Красногорівського сільськогосподарського технікуму, в зв’язку з цим прийом за даною спеціальністю не проводився, старші курси залишилися в Полтаві, останній випуск землевпорядників проведено в 1964 році. В цьому ж році в технікумі був відкритий новий відділ – зеленого будівництва на базі восьмирічної школи, який проіснував до 1969 року, припинивши прийом студентів в 1965 році.
В 1964 році в технікумі був відкритий відділ агрохімії на базі середньої школи, а в наступний рік – також на базі восьмирічної школи. В 1966 році відкрито відділ гідромеліорації. Таким чином, після закінчення реорганізації технікум проводив підготовку за спеціальностями плодоовочівництва, агрохімії, гідромеліорації.
Основне досягнення технікуму полягало в створенні сучасного, на той час, навчального закладу з підготовки фахівців середньої кваліфікації в якому одночасно навчалось близько 700 студентів. Незрівнянно виросла матеріально-технічна база. Навчально-дослідне господарство мало понад 400 га орної землі, сад, дендропарк, парникове господарство, теплицю для круглорічного вирощування квітів, вегетаційний будинок, пасіку на 60 вуликів, 22 трактори, 6 комбайнів різного призначення, 15 автомобілів, потужний парк сучасних сільськогосподарських машин, майстерні для ремонту техніки та практичного навчання з механізації сільського господарства, тваринницькі ферми тощо.
Навчальна частина технікуму включала 18 добре обладнаних кабінетів з обладнанням на 244,5 тис. крб., багату бібліотеку, що нараховувала понад 38 тис. томів книг. Кращими були кабінети економіки, механізації і електрифікації сільського господарства, ботаніки і захисту рослин, суспільних предметів., хімії, землеробства, агрохімічна лабораторія. Особливої уваги заслуговував кабінет, створений в 1963 році, завідувачка кабінету Н.Т. Черняк, який являвся центром всієї педагогічної і методичної роботи технікуму. В ньому викладач знаходив необхідну навчально-педагогічну та методичну літературу, періодичні видання газет і журналів. Тут також знаходилась вітрина, що інформувала про новини педагогічної і методичної літератури. Поруч знаходився «Методичний бюлетень» з порадами викладачам та кураторм студентських груп, а також стенд про кращий досвід колективу.
Методичним кабінетом були розроблені і оформлені плакати з питань дидактики і методики навчального процесу, а також демонструвалася навчальна документація, науково-дослідна робота, естетичне та фізичне виховання тощо. В центрі уваги педагогічного колективу були сучасні форми і методи навчання, досвід застосування технічних засобів, методи активізації стденської молоді на уроках. Розроблені теми бесід на морально-етичні, естетичні, правові питання, необхідні кураторам, організовувався обмін досвідом серед викладачів. Молодий викладач завжди знаходив допомогу і пораду в педагогічному кабіненті. В листопаді 1966 року в технікумі проходив педагогічний семінар завідувачів педагогічними кабінетами сільськогосподарських технікумів, на якому учасники засідання високо оцінили роботу педагогічного колективу технікуму.
З метою покращення якості підготовки фахівців сільськогосподарського профілю повсякденне життя вимагало від педагогічного колективу вдосконалення навчального процесу, впровадження нових форм і методів технічного оснащення. З цією метою в 1964 році створено кабінет технічних засобів навчання, який мав оснащення з 10 навчальних машин «Ластівка», 12 діапроекторів «Леті», 7 діапроекторів «Етюд», 2 епідіоскопи, 3 магнітофони, 12 кіноапаратів «Україна», 5 кіноапаратів, 3 прогавачі, радіовузол, 2500 діафільмів, автоматизований клас групового контролю знань. Облаштовано 13 аудиторій для демонстрування кіно і діафільмів.
Технікуму – 75 років. Злагоджено працював колектив навчального закладу, ідучи на зустріч ювілею. В той час широко поширеним було соціалістичне змагання за всіма напрямками діяльності технікуму. Звання кращої групи виборола група 4-А агрохімічного відділу, староста Мельник А. та група 4-Б плодоовочевого відділу, староста Гамаля Н. Вони завоювали також перше місце серед груп технікумів міста Полтави, були нагороджені вимпелом і грамотою міського комітету комсомолу.
Для пропаганди досягнень колективу в технікумі створили музей історії навчального закладу, експонати якого розповідали про минуле і теперішні досягнення, про багато чисельних його випускників, викладачів та керівників. Швидкими темпами був оновлений педагогічний кабінет, на стінах коридорів навчального корпусу з’явилися нові стенди, що характеризували різноманітні сторони діяльності технікуму. Влаштована виставка педагогічної майстерності викладачів та технічної творчості студентів. За активної трудової участі студентів і викладачів завершували зведення нового студентського гуртожитку.
В ювілейний рік технікум випустив 195 молодих фахівців для сільського господарства держави. Ювілейні заходи урочисто проходили 20 січня 1971 року в залі Полтавського міського будинку культури… Юні, усміхнені, радісні обличчя – це теперішні студенти. Серед них, випускники минулих років, – літні люди – керівники господарств, вчені, викладачі, ветерани праці, пенсіонери, гості. Всі вони живі учасники різних етапів 75-річної історії технікуму, на грудях кожного ювілейний значок «Полтавському сільськогосподарському технікуму – 75 років».
Відкрив ювілейні збори заслужений вчитель України, викладач технікуму Михайло Петрович Штомпель. Звучить гімн Радянського Союзу і Радянської України. З вітальним словом виступив секретар Полтавського обкому КПУ М.М. Губернський. Доповідь «Шлях технікуму за 75 років» зробив директор навчального закладу Олександр Микитович Коцюбинський. Ювілярів вітали піонери Полтавської середньої школи № 7.
З вітальними словами з нагоди ювілею виступили: В.М. Ірхін, інструктор відділу пропаганди і агітації Полтавського міського комітету КПУ; А.М. Красько, завідувач відділом агітації і пропаганди Київського районного комітету КПУ; В.Г.Чайка, заступник начальника управління кадрів Міністерства сільського господарства УРСР; О.С. Дорогань, секретар обкому профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготівель; В.С. Білоусько, випускник технікуму, кандидат економічних наук, доцент Харківського сільськогосподарського інституту; Г.Г. Глущенко, випускниця технікуму, Голова Полтавської районної ради депутатів; М.І. Сурмач, секретар Полтавського обкому комсомолу; В.І. орлов, секретар міському комсомолу; Е.А. Міщенко, секретар Київського райкому комсомолу м. Полтави; П.Г. Чабак, начальник відділу кадрів Полтавського обласного управління сільського господарства; І.А. Твердохлебов, доцент, в.о. ректора Полтавського сільськогосподарського інституту; М.К. Пойдеменко, викладач Писарівщинського ветзоотехнікуму; О.О. Забєліна, кандидат біологічних наук, науковий співробітник Полтавського науково-дослідного інституту. Всі виступаючі вручили колективу технікуму вітальні адреси і цінні подарунки. Потім були оголошені чисельні вітальні телеграми, що надійшли від установ, організацій і випускників.
Оголошений текст телеграми випускника технікуму 1915 року, Лауреата премії ім. Шевченка, письменника Петра Панча «…всім серцем вітаю з цим святом моїх колег і бажаю педагогам бути мудрими наставниками молодих спеціалістів, а студентам технікуму глибоко усвідомлювати свою почесну роль трударів сільського господарства на вільних землях України…». Також була зачитана вітальна телеграма випускника технікуму, доктора сільськогосподарських наук М.Ю Глушина та ін. Після закінчення урочистих зборів відбувся концерт, організований силами студентів та викладачів технікуму.
Наступного дня святкування продовжились в актовій залі навчального закладу, де завідувач відділом науки і навчальних закладів К.Г. Довбня вручив грамоти міністерства сільського господарства УРСР, обкому КПУ і облвиконкому працівникам технікуму в зв’язку з ювілеєм. Нагороди отримали О.М. Коцюбинський, М.П. Штемпель, О.М. Іваненко, Д.С. Войтенко, О.Я. Ковальов та ін. Також були вручені грамоти обкому профспілки працівників сільського господарства і заготівель та грамоти дирекції технікуму викладачам та іншим працівникам навчального закладу.
Рівно через місяць, 21 лютого 1971 року, в пресі був опублікований Указ Президії Верховної Ради України про нагородження технікуму Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Це повідомлення з великою радістю і гордістю зустріли в технікумі. В цей же день був опублікований Указ Президії Верховної Ради УРСР про присвоєння викладачу технікуму Штемпелю Михайлу Петровичу Почесного звання «Заслужений вчитель Української РСР». 12 березня 1971 року перший заступник голови Полтавської обласної ради депутатів трудящих Г.Я. Устименко вручив технікуму високу нагороду, а 30 квітня директор технікуму Олександр Микитович Коцюбинський був нагороджений орденом «Знак Пошани». Нагороди, якими були відзначені працівники технікуму, свідчили про вагомі їх заслуги в розбудові навчального закладу за три четверті віку.
