Українські жінки завжди вирізнялися не лише красою, а й особливим ставленням до прикрас. Ці “цяцьки” були не просто доповненням до образу – вони мали глибокий сенс: оберігали від злих сил, свідчили про достаток родини, передавалися як родинні реліквії.
Прикраси були справжньою матеріальною цінністю. Часто вони коштували дорожче, ніж усе господарство, і передавалися у спадок. Це був своєрідний капітал, який могли використовувати як заставу під час позики.
Українські прикраси вирізнялися великою різноманітністю форм, матеріалів і кольорів. Спочатку їх виготовляли з природних матеріалів: кісточок фруктів, зерен, ягід. Згодом почали використовувати глину, дерево, корали, перли, скло, бісер, різноманітне каміння та метали.
Прозоре скло, покрите сріблом або золотом і залите скляною масою, було поширене ще в часи Київської Русі.
Кількість прикрас свідчила про соціальний статус жінки. Чим більше нагрудних прикрас вона мала, тим заможнішою вважалася. Великі намиста, що складалися з багатьох разків (іноді до 25), були ознакою високого статусу.
На виховній годині студенти першого курсу освітньо-професійної програми «Зелене будівництво і садово-паркове господарство» дізналися:
• які прикраси носили українки в різних регіонах
• що вони символізували
• як традиції минулого перегукуються із сучасною модою
Сьогодні старовинні українські прикраси знову набувають популярності. Вони не лише додають образу виразності, а й допомагають відчути зв’язок із власною культурною спадщиною. Це один із найпростіших і водночас найглибших способів проявити свою ідентичність і повагу до традицій.
Публікацію підготувала Лідія Звонар
