До 1929 року технікуми мали права вищої школи і випускали спеціалістів з вищою освітою. В 1929 році розпочався процес створення системи інститутів – вищих навчальних закладів. В цьому році Полтавський агрокооперативний політехнікум був реорганізований в сільсько-господарський інститут з трьома факультетами: агрономічний, плодоовочівництва, зоотехнічний. Навчання тривало чотири роки. Директором був призначений Ф.І. Помаленький.
Характерною особливістю останніх років була часта реорганізація навчальних закладів, що викликано пошуком нових форм середньої спеціальної і вищої школи, яка готувала сільськогосподарські кадри для народного господарства, а також створенням нових навчальних планів, програм та удосконаленням методів навчання. Тому, 29 серпня 1930 року садово-огородня профшкола, що функціонувала при політехнікумі, а потім при сільськогосподарському інституті, була реорганізована в Полтавський садово-городній технікум з чотирирічним терміном навчання.
В цьому ж році факультет плодоовочівництва був виділений у самостійний плодово-ягідний інститут з двома факультетами: плодоовочівництва і технічної переробки плодів і овочів. Директором інституту призначений Г.С. Семенов. Плодовоягідний інститут і садово-городній технікум розміщалися в навчальному корпусі по вул. Лассаля, 18 (зараз вул.Сковороди). Сільськогосподарський інститут з агрономічним і зоотехнічним факультетами розмістилися по вул. Лассаля, 1/3 (зараз вул.Сковороди).
З 19 вересня 1930 року Полтавський садово-городній технікум в адміністративному і навчальному відношенні був підпорядкований плодовоягідному інституту. Директор інституту Семенов Г.С. був одночасно керівником двох цих навчальних закладів. Через три роки в технікумі було 149 студентів і 18 викладачів. Програми і навчальні плани викладачі складали самотужки і після схвалення їх педагогічною радою, затверджувалися директором.
За розпорядженням Наркомзему УРСР в 1933 році Полтавський садово-городній технікум був переведений в м. Мелітополь, а в 1934 році плодовоягідний інститут об’єднаний з Уманським інститутом і переїхав у м. Умань, куди вибув і директор Г.С. Семенов.
В 1934 році на базі Полтавського плодовоягідного інституту та Полтавської садово-городнього технікуму був організований Полтавський сільськогосподарський технікум з двома відділеннями: рільництва та плодоовочівництва. Контингент студентів в кількості 340 осіб був сформований з пового набору та із студентів Рокитянського і Олександрійського технікумів, які були переведені в м. Полтаву. Новостворений навчальний заклад був укомплектований чотирма курсами з чотирьох груп на кожному відділенні. В 1937 році в технікумі була відкрита нова спеціальність – бджільництво. Директором технікуму призначений Дроб’язко А.Я.
Технікум отримав від Полтавського плодовоягідного інституту навчальний корпус по вул. Лассаля, 18 з обладнаними аудиторіями, лабораторіями і кабінетами. В технікумі знаходилась бібліотека з 80 тис. томів книг, включаючи читальний зал та їдальнею, яка знаходилася у підвальному приміщенні. Крім навчального корпусу, технікум одержав гуртожиток на 340 студентів і навчально-дослідне господарство, до якого в 1937 році були приєднанані земельні угіддя господарства «Яківці» з площею землі 85 га, в 1940 році – господарство «Стехівка» з площею 315 га. Це сприяло інтенсивному розвитку всіх галузей навчально-дослідного господарства, впровадженню нових технологій, а також були створені передумови для якісної підготовки спеціалістів для сільського господарства за всіма спеціальностями відповідно до програм теоретичного і практичного навчання студентів.
Щодо навчально-виробничої бази, то технікум мав значні площі плодовоягідних насаджень з величезним помологічним складом, дендрологічний парк з різними цінними рослинами деревних та кущових порід площею понад 2 га, колекційні ділянки овочевих та інших сільськогосподарських культур, метеорологічна станція, виноробний цех, пасіка на 60 вуликів із зимівником та музеєм, вегетаційний будинок, велике парникове господарство, оранжерею та теплицю, ферми великої рогатої худоби, свиней тощо.
Наявність такої великої матеріальної бази дозволяла проводити навчально-практичну та науково-дослідну роботу викладачів і студентів, мати плодові і декоративні розсадники. Полтавський сільськогосподарський технікум перетворився в один з найбільших технікумів в Україні, а діяльність колективу викладачів та інших працівників була спрямована на підготовку кваліфікованих фахівців для сільського господарства країни.
Навчально-виховний процес знаходився на досить високому рівні. Бібліотека мала достатню кількість навчальної літератури, наукових журналів, періодичних видань в читальному залі. Кожний кабінет мав певну вітрину для демонстрації своїх досягнень наукових досліджень та виробничих успіхів майстрів високих врожаїв.
В технікумі регулярно працювали предметні гуртки: математичний, фізики, літератури і мови, мічурінський, агрономічний, а також гуртки художньої самодіяльності: хоровий, музичний, драматичний, танцювальний. Така організація поза аудиторної роботи сприяла різносторонній організації вільного часу студентів.
Значна увага приділялась військовій та спортивній підготовці. Військовий кабінет, тир, добре облаштований спортивний зал і велика спортивна площадка на території навчального закладу дозволяли організувати цю роботу належним чином. Студенти технікуму приймали активну участь в обласних, республіканських та всесоюзних змаганнях, одержуючи премії і нагороди.
З 1934 року в технікумі відкрилось заочне відділення з плодовоовочевим та рільничим відділенням, які існували до 1980 року з перервою 1941-1949 рр. Відповідно до Постанови ЦК КП(б) України і Ради Народних Комісаріатів УРСР технікум прийняв 200 осіб так званих «шеститисячників» для заочного навчання. Через рік 111 випускників нашого навчального закладу вступили до вищих навчальних закладів, а 66 із них залишилися в технікумі до завершення навчання. Крім того, в технікумі в цей час проводилась значна робота з підготовки масових колгоспних кадрів, а також шефська допомога.
За високоякісну підготовку спеціалістів сільського господарства і масових колгоспних кадрів, за високу врожайність польових і плодовоягідних культур в навчально-дослідному господарстві технікум в цілому, а також ряд його працівників кілька разів були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки і нагороджені медалями.
Радянсько-фінська війна 1939-1940 рр. на деякий час порушила нормальну роботу технікуму. Навчальний корпус був відданий під госпіталь, а один із гуртожитків був пристосований для проведення навчального процесу. Частина студентів старших курсів вибула з технікуму за мобілізацією, а частина добровільно пішла до Червоної Армії.
На початку війни 1941 року положення технікуму дуже ускладнилось, так як чоловічий склад студентів вибув в армію та військові школи. Частина викладачів була також призвана до армії. Навчальний корпус знову відійшов під госпіталь. Технікум поступово згортав свою діяльність і майно, а також приймав для збереження майно технікумів, що були евакуйовані з прифронтової зони.
Полтавський сільськогосподарський технікум 16 вересня 1941 року був евакуйований в Саратовську область.
За період з 1934 по 1941 роки технікум підготував 620 фахівців для сільського господарства країни, в тому числі 560 осіб очної форми навчання. Серед випускників цього періоду – Г.Є Гапон, якому за доблесть і героїзм в період війни було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу; І.М. Третяк – Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, генерал армії.
Славний бойовий шлях пройшов уродженець села Каплунівки Диканського району лейтенант Г.Є.Гапон. Особливо відзначився танковий взвод, яким він командував, у боях при форсуванні Одера. Підтримуючи дії кавалерійського полку, цей підрозділ десять днів відбивав шалені контратаки і першим вривався в опорні пункти гітлерівців. Коли у вуличному бою ворожий снаряд підбив танк Г.Є.Гапона і механіка – водія було поранено, командир сам повів машину. Закріпившись на зайнятому рубежі, він поставив свій танк у засідку і протягом доби відбивав безперервні контратаки. За вмілі і рішучі дії в боях на Одерському плацдармі та проявлені особисту мужність і відвагу Г.Є.Гапон був нагороджений Золотою Зіркою Героя.
Війна тривала… Значна кількість колишніх випускників, студентів та працівників технікуму, разом з мільйонами громадян Радянського Союзу, зі зброєю в руках захищали батьківщину від ворожого поневолення. В лютому 1943 року біля стін Сталінграду була знищена 300-тисячна німецько-фашистська армія. Сталінград став присмерком для німецької військової стратегії, крутим поворотом у ході війни. Весняно-літній наступ 1943 року, розгром німців під Орлом і Курськом, остаточно позбавили німецьку армію здатності до наступу. Розпочалося масове вигнання ворога з нашої землі.
23 вересня 1943 року війська Степового фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу І.С. Конєва, розгортаючи наступ, визволили Полтаву і значну частину території Полтавської області. Невдовзі до Полтави повернувся із евакуації технікум. Стан будівель був жахливим: спалений навчальний корпус, гуртожиток і житлові будинки, знищені навчальні посібники, обладнання кабінетів і лабораторій знаходилось в непридатному стані. Розрахунки показали на завдані збитки в сумі 2,63 млн. крб. в тогочасних цінах. Через деякий час, зусиллями викладачів, робітників і службовців, відремонтували приміщення гуртожитку технікуму по вулиці К. Маркса, 1, пристосувавши його до занять і здійснили набір студентів в кількості 280 осіб.
З 1 листопада 1943 року технікум відновив свою діяльність, розпочалися заняття. Але скоро, 3 грудня 1943 року це відновлене приміщення технікум був змушений передати під гарнізонний госпіталь, а студентів розмістили в приміщенні бувшого училища садівництва по вул.. Менжинського, 7, пристосувавши його для навчальних цілей, заново створюючи навчально-матеріальну базу. Незважаючи на труднощі тимчасового характеру, технікум, навчальний заклад, працював особливо інтенсивно.
Контингент студентів через три роки досяг довоєнного рівня і становив 400 осіб. За 10 післявоєнних років (1943-1953 рр.) було підготовлено 1045 фахівців середньої кваліфікації для сільськогосподарського виробництва, з них: агрономів-рільників – 264, агрономів-плодоовочівників – 510, техніків-пасічників – 271.
З 1949 року в технікумі розпочав функціонувати заочний відділ і лише в 1954 році вперше у післявоєнні роки був здійснений випуск молодших агрономів-рільників в кількості 55 осіб, з них 15 осіб отримали дипломи з відзнакою.
В кінці 1951 року в технікумі проходила конференція випускників минулих років. На зустрічі випускників були присутні понад 100 чоловік, яка пройшла з великим успіхом і мала цікавий характер.
Колектив викладачів технікуму, крім навчально-виховної роботи, проводив значну науково-методичну і громадянську роботу, а саме рецензування підручників, складання навчальних планів і програм для сільськогосподарських навчальних закладів, узагальнення передового досвіду кращих працівників сільськогосподарських підприємств, надавав посильну допомогу в збиранні врожаю сільськогосподарських культур. Предметними комісіями спеціальних дисциплін протягом 1950-1954 рр. складені проекти:
- програм навчальної і виробничої практики для всіх спеціальностей;
- навчального плану в цілому для технікуму з чотирьохрічним терміном навчання зі спеціальності плодівництво;
- програм для технікуму з предметів селекції та насінництва, механізації сільського господарства.
Викладачі технікуму в 1954 році приймали участь в рецензуванні і складанні навчальних програм з рослинництва, селекції та насінництва, загального землеробства в Міністерстві сільського господарства СРСР, а також рецензували програми з овочівництва, плодівництва та технічної переробки продукції сільського господарства.
Колектив викладачів вніс відповідний вклад в справу узагальнення і поширення передового досвіду, а саме, роботи бригадира тракторної бригади М.Г. Філенка Чутівського району з опублікуванням матеріалів в обласній газеті «Зоря Полтавщини», одержання високого врожаю картоплі в колгоспі ім. К. Маркса Диканського району та колгоспах «Більшовик» і «Культура» Полтавського району. Узагальнено передовий дослід отримання високих врожаїв плодових культур в колгоспі ім. Чапаєва Полтавського району. Організовано випуск окремої брошури під назвою «Садовод Стегній», а також надруковано матеріал в журналі «Сад і огород». Укладено монографію про роботу плодового розсадника «Дичковод» Лохвицького району. Організатором цієї справи був викладач технікуму О.Д. Печеник.
Викладачі і студенти технікуму надавали посильну допомогу господарствам Полтавського району в складанні виробничих планів, організації агрономічних курсів, наданні консультацій, інструктажів, читали лекції на теми сільськогосподарського виробництва, організовували концерти і вечори художньої самодіяльності. Технікум силами студентів і викладачів надавав виробничу допомогу колгоспам ім. Леніна та ім. Воровського в обрізці саду на площі 57 га, посаджений сад в кількості 1,6 тис. плодових дерев та 7 тис. декоративних саджанців в лісополосах, посіяно 110 га кукурудзи квадратно-гніздовим способом тощо.
В технікумі щорічно організовували курси бригадирів, ланкових плодоовочівних бригад господарств Полтавського району. Кожного року в Полтаві організовувались виставки досягнень в сільському господарстві, де обов’язковими учасниками були досягнення навчального закладу. Складний післявоєнний період відбудови народного господарства потребував студентських рук для відбудови та благоустрою міста, навчального закладу, які внесли гідний вклад у цю важливу справу.
Отже, до 1950 року технікум готував молодших спеціалістів з рільництва, плодоовочівництва і бджільництва. Починаючи з цього року прийом за спеціальністю бджільництво не проводився в зв’язку з її закриттям. Підготовка фахівців з рільництва продовжувалась до 1956 року, в якому відділення рільництва також було закрито.
З 1950 по 1955 рр. технікум очолював Юрій Самійлович Петров, а з 1956 по 1960 рр. – Олексій Степанович Соболь. Навчально-дослідне господарство до 1951 року не надавало повної можливості для проведення навчальної практики студентів, включало в свій склад чотири господарства: «Стехівка», «Яківці», «КЕЧ» та по вул. Менжинського, 7, загальною площею 236 га.
