У третю неділю травня в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом.
Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора.
Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії.
З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, з огляду на відомості, які надходять з окупованої частини України, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення.
Ціною багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
В умовах війни немає змоги масово вшанувати пам’ять жертв політичних репресій, як це було в минулі роки. Проте людська пам’ять не знає кордонів, тому віддати шану безневинно вбитим можна на будь-якій локації – вдома, за кордоном, в укритті, у прихистку – згадати тих, кого свавільно закатував ворог, поділитися інформацією з іншими.
Публікацію підготував Петро Климко
