Щороку 29 вересня ми зупиняємося перед безоднею, що має ім’я — Бабин Яр.
Це не просто сторінка з підручника історії — це місце спільної пам’яті, де за два дні, 29–30 вересня 1941 року, було безжально розстріляно понад 33 тисячі київських євреїв.
Чоловіки, жінки, діти — їх вели на смерть лише за те, ким вони народилися.
Це була не битва, а сплановане, холоднокровне вбивство.
Бабин Яр став братською могилою не тільки для євреїв, а й для військовополонених, ромів, українських патріотів.
Це місце назавжди закарбувало в собі глибину людського падіння і крик тих, кого заглушили постріли.
Сьогодні ми схиляємо голови перед невинними жертвами.
Ми згадуємо не цифри — а долі.
Долі тих, чиє життя обірвалося в осінньому київському яру, чиї імена були стерті, але пам’ять про яких ми не маємо права віддати забуттю.
Пам’ятати Бабин Яр — це не лише данина минулому.
Це наш обов’язок перед майбутнім.
Це клятва ніколи не допустити, щоб ненависть і байдужість знову перетворили людське життя на ніщо.
Пам’ятаймо.