Як закінчиться гра кривава (Палко віруєш – доживеш!)
Привітають – Героям слава!
То і «кіборгів» слава теж… (Іван Геншот)
16 січня в Україні відзначається День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Захист тривав з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року і припинився після повної руйнації старого та нового терміналів. За ініціативи українських воїнів, які 242 дні боронили цей стратегічний об’єкт, було встановлено Всеукраїнський день пам’яті захисників Донецького аеропорту.
Волонтери і медики також брали участь в обороні аеропорту. Українських захисників назвали “кіборгами” за стійкість і незламність. Вони стали символом мужності та відданості.
Захист аеропорту змінив долі і характер захисників, найперше потрібно було пережити смерть своїх товаришів по захисту аеропорту, поранення, необхідність залишити позиції, які захищали, декому – полон.
Геннадій Іванов запевняє: «У людей, які пройшли ДАП, змінюється світогляд, пріоритети. Нас змінив дуже сильно аеропорт. Він змусив нас бути більш відповідальними, відданими вірними. Ми зрозуміли, що таке справжня дружба, коли людина готова пожертвувати життям заради товаришів. У мене був солдат Максим Денисов, він закрив мене своїм тілом. Отримав дуже сильне поранення і залишився інвалідом на все життя», — розповідає військовий. Захисник аеропорту Руслан Боровик так характеризує ситуацію: “Дехто вважає, що гинули дарма. Особливо зараз, коли було розведення, без бою здали позиції. Ми цього не розуміємо”, – пояснює “кіборг”. “Причому, ніякого результату це не дало – люди як гинули, так і гинуть”, – додає він. Але наголошує: “Все ж ми вважаємо, що всі ті життя втрачені в аеропорту не даремно”. Кіборг довго повертався до мирного життя. “Мені навіть здається, що я ще досі не повернувся повністю“, – ділиться він.
Захисникам аеропорту випали не прості обставини життя, і не лише дуже жорсткі умови боїв, а і в повсякденному житті їм випало багато випробувань.
Після багатоденного ризику своїм життям, розуміти що воювали не за аеропорт а за руїни, на цьому їх випробування не закінчувалися. Дехто із захисників пішов із життя уже в мирному житті, дехто продовжував триматися і допомагати іншим. Василь Шумік врятував свого сина, віддавши йому нирку. На операцію йшов у доброму гуморі. Був упевнений, що все буде добре. Він же з такого пекла повернувся — з Донецького аеропорту! Тут точно має вижити і сам, і син, за життя якого тепер боровся. Так після 16 літ розлуки із дружиною подружжя знову звела у пару нирка. Але те щастя тривало зовсім недовго. За кілька місяців у кіборга стався інсульт.
Віддавати своє життя за інших – доля героїв!
Публікацію підготував Дмитро Калашник
