Неможливо завжди бути героєм, але завжди можна залишатися людиною. Й.В. Гете
У вересні 2015 року Генеральна Асамблея ООН постановила проголосити 9 грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину (A/RES/69/323). Ця дата була обрана в зв’язку з тим, що цього дня в 1948 році була прийнята Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього.
Жахливі роки випали на долю Українського народу в 32-33 роки, проте люди вистояли добротою і взаємодопомогою. «Заохоченням» до колективізації була ідея «розкуркулення», коли було все націлене на те, щоб відібрати у людей засоби виробництва і запаси продовольства і цим примусити створювати колективні господарства. Хто мав неродючі землі, не відразу, але погоджувався віддавали коней, дехто – і корів, залишаючи собі невелике підсобне господарство. Більшість господарів відразу відмовлялись віддавати надбання свого господарства у колгосп, розуміючи, що воно може «занепасти», так як відношення до праці у людей різне. Тоді і придумали бригаду «буксирів», що приходили і силою відбирали у людей майно і худобу. Процес створення колгоспів пішов швидше, проте і продовольчі плани потрібно було виконувати, до того ж, бригади «буксирів» мало собі в чому відмовляли. Прийшовши додому, мій дід, вибраний у «буксири», порадившись з дружиною, пішов із села, так як не зміг відбирати у людей все, що було. Невдовзі бабусю, як «письменну», вибрали описувати майно, щоб його потім можна було відбирати. Деякий час вдавалось із вечора попереджати, в кого будуть відбирати, проте потім – донос, і тільки чудо спасло їй життя. Згодом відібрали останнє і в них самих та викинули всю сім’ю просто на сніг.
Велика прикрість, коли, вислужуючись, фабрикували доноси на своїх односельчан, і люди гинули зовсім не заслужено, ті, що згоджувались на всі умови колективізації. Влітку діти збирали «дикороси» і цим могли виживати, взимку було складніше. Найбільш жахливим було те, коли діти знаходили осанки своїх рідних. Багато насправді відданих своєму народові керівників організовували роботу, щоб люди могли вижити, із цим можна ознайомитися в книзі «Людяність у нелюдяний час», присвяченій доброчинцям, які у 1932—1933 рр. допомагали вижити тим, хто голодував.
Безперечно, подвигом людяності і доброти було вміння прощати: пізніше ніхто не намагався докоряти своїм односельчанам за слабкість участі в «буксирах» і тим, хто писав доноси.
Статтю складено за спогадами очевидців.
Публікацію підготував Дмитро Калашник
