З нагоди Дня слов’янської писемності й культури до вашої уваги роздуми та вірш Галини Андріївни Кононенко-колишньої викладачки української мови та літератури нашого коледжу.
Мово моя материнська! Мово моя українська! Схиляюся перед твоєю трагічно-героїчною долею. Але, насамперед, перед твоєю життєздатною силою, бо тільки віковічно справжнє може вистояти і відродитися.
За час 300-літньої боротьби за право говорити, читати, писати і просто існувати ти, мово, пережила 174 заборони у вигляді циркулярів, постанов, наказів, законів. Ти довгі століття була зневаженою, вважалася неперспективною, була зраджена своїми громадянами на противагу російській мові, яка панувала тоді на нашій території у всіх сферах суспільного життя. Тому й не дивно, що в мові українських громадян і досі так поширений “мовний суржик”.
Тож саме українська мова в Україні потребує захисту, бо іншої землі, іншої держави у неї немає.
Відомий чеський літературознавець Йозеф Юнгман колись сказав: “Тільки через мову живе народ: Її смерть – його кончина”.
Мово древнього народу,
Ти з глибин віків прийшла,
З покоління в покоління
Розвивалась і росла…
Та прийшли роки непевні,
Де тобі закрили рот,
Більше сотні циркулярів
Вийшло з-під пера господ:
“Мы наречие мужланов
Не дадим распространять…”
Тож читати і писати,
Навіть пісню заспівати
Українцям було зась.
Так роки йшли за роками
Довжиною в триста літ,
Лиш в двадцятому столітті
Врешті встала ти з колін.
В незалежній Україні
Розвивайся й процвітай,
Але знову чую хором:
“Вы лишили наших прав…”
Дорогі російськомовні
Українці ви мої,
Материнську свою мову
Ви шануйте й бережіть.
І пісень своїх співайте,
І читайте й говоріть,
Але мову українську
Як державну теж прийміть.
Ви ж є діти України,
Це земля ваша, ваш край,
Кожен знайде, як захоче, щастя, розвиток, розмай.
Треба тільки згуртуватись
І відкинути розбрат.
Тож єднаємося, друзі,
Щоб розквіт наш рідний край.
2021 рік
