Зараз Україна переживає таку хвилю,
котрій мусимо віддати всі сили, енергію та,
як потрібно, то й життя.
Тому всі до гурту!
Всі до міцної одностайної організації,
щоб і собі стати в ряди борців за щастя українського народу.
Прогаяна хвилина – то злочин проти Республіки,
за котрий немає прощення.
До всіх синіх жупанів // Нова Рада. – Київ, 1919. – 5 січ. – С. 1.
22 травня все українське суспільство відзначає День народження видатного українського державного, військового та політичного діяча, публіциста, літературного та театрального критика Семена Васильовича Петлюри, який народився у Полтаві у 1879 році.
Осторонь цієї видатної події не залишилися і студенти ВСП «Аграрно-економічний фаховий коледж ПДАУ», провівши круглий стіл за темою ««У мене немає розчарування ні в нашому народі, бо він є такий, яким його зробили обставини, часом сильніші од нього, ні в його здатності до самостійного життя, бо ця здатність буде розвиватись і зміцняти його». С.Петлюра».
Симон здобував початкову освіту у церковнопарафіяльній школі, але точних відомостей про це немає і місце знаходження її не відоме.
Тому відразу прямуємо на вулицю Сковороди, 18 (за часів Петлюри – вулиця Колонійська, 19), де зараз знаходиться ВСП «Аграрно-економічний фаховий коледж ПДАУ», а в ті часи розташовувалося Полтавське духовне училище.
Симон навчався в бурсі з 1891 по 1895 роки. Також тут навчалися і три його брати. Колишні бурсаки пригадують, шо Петлюра був «дрібним хлопцем, худим, аж сутулуватим, ясноволосим, з ясними, що аж блищали, очима, одягнений у руденьку курточку зі стоячим комірцем. Тримався просто, трохи незграбно. А на лиці завжди лагідність і весела усмішка. Своєю простотою, безпосередністю й лагідністю здобував симпатію до себе. З ним було приємно розмовляти». «Ніхто його не називав шкурником — так з погордою обзивали бурсаки з духовенства світських бурсаків. Симон мав прізвисько Зилот».
«Симон мав нахил до мистецтва, театру, письменства, навіть уже тоді пробував писати. Умів переконувати людей без крику й настирливості. Петлюра бував звичайно організатором вистав, реквізит постачав і навіть артистом виступав. Петлюра дуже багато читав, але вчився посередньо, не хапався він тієї церковної науки». Ще про нього розповідають, що він завжди обороняв молодших і слабших, особливо у старших класах бурси. Покривджені малі бурсаки завжди несли йому свої жалі, а він їх утішав, обіймав. Це робило його популярним, авторитетним. Бурсаки навіть прозвали його «мамою». На напасників впливав словом, але й стусанів не жалів. І він, фізично не дуже сильний, мав до себе таку пошану, як і справжні бурсацькі силачі.
Поряд із коледжем знаходяться корпуси Полтавського державного аграрного університету (вулиця Сковороди, 1/3 (колишня вул. Колонійська, 32)). Тут за часів Петлюри розташовувався один із найстаріших навчальних закладів області — Полтавська духовна семінарія. Там Симон, як і всі його брати, продовжував навчання після закінчення духовного училища (1895—1901).
У 1901 році до Полтави приїхав композитор Микола Лисенко, а «петлюрівський» гурток аранжував тоді якесь свято чи вечірку, і семінарський хор готував, між іншим, Лисенкову кантату «Б’ють пороги». Микола Лисенко зайшов у семінарію в товаристві Симона Петлюри. Семінаристи зібралися у великій залі, й тут Петлюра привітав гостя промовою.
Це не минулося безкарно для Петлюри. Він так і не закінчив семінарії, його відрахували з вовчим квитком, що забороняв подальшу освіту в будь-якому навчальному закладі
У будинку колишнього губернського земства нині розташовано Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Уже вийшовши зі складу Генерального Секретаріату України, Симон Петлюра очолював Київське губернське земство, яке у статусі центрального підтримувало зв’язки і з Полтавським.
Музейна експозиція «Полтавщина у роки Української революції 1917—1921 років» розповідає про життя і діяльність видатного земляка. Серед експонатів зберігається копія посмертної маски Голови Директорії, його фотографії, копії документів, публікації творів. У фондовому зібранні серед найцінніших експонатів — рукописний оригінал одного з листів Симона Петлюри і Біблія у перекладі українською мовою з особистим автографом патріарха Мстислава.
Публікацію підготував Іван Кононенко